Поїздка
до Запоріжжя.Хортиця.Або,а все ж я очікувала більшого.
О 5:15 Оля розбудила мене.
«Хто не знає, Оля- шикарнюча,найкоханіша людиночка,яка настільки мене любить,що згодилась витерпіти усі ці 4 дні:D Це мій головний екскурсовод та поводир у непізнаний світ Дніпропетровська. додаю нашу спільну фоточку,зроблену в Дніпрі.
Дякую тобі за все,це було дійсно неймовірно»
Вже розвиднілось,хоча й на вулиці після вчорашнього дощу було досить прохолодно,сонечко не встигло прогріти землю.
Сказати ,що ми швидко зібрались було б
брехнею,адже на електричку ми ледве встигли: двері зачинились буквально одразу після того,як ми зайшли.
Прибувши на перон Запоріжжя ми зрозуміли,що трошки помилились з погодою: надворі
панувала жахлива спека,хоча й передавали дощ,який все ж вирішив понакрапати
ближче до вечора,тоді ,коли вже треба було повертатись назад. Першим закладом для
відвідин ,як нормальні студенти,вибрали Мак Дак.
Прогулявшись*(прошкандибавши) проспектом зрозуміли,що дійти туди пішки нам не доля,тож вирішили поїхати одразу на Хортицю.
Ну як одразу.. Одразу після перекусу йогуртом і довгої прогулянки торговим центром Аврора.
До Хортиці можна доїхати 55 маршруткою(6.50грн),але 30 хв. пішаком все ж іти доведеться. Як на мене краще та дешевше дібратись туди тролейбусом №3(проїзд 2 грн) і теж трошки пройтись.
Але навсяк-провсяк – це лише мої припущення,адже я тим маршрутом не добиралась,але якщо вірити місцевій тітонці ,то він десь там проїжджає.
Чесно? Хортиця не справила на мене великого враження.
Добиратись у спеку туди досить важко,далеко,не повсюди(майже ніде) є вказівники.
Стежка до музею проходить через невеличкий сосновий ліс, і ось там якраз дійсно гарно.
Вхід у Хортицю 18 грн –повний,9грн- зі студентським.
Описувати далі не буду,просто прикріплю фотозвіт.
Саме місто-наче частинка СРСР.Так-так і ленін там досі стоїть.
Старі будівлі,майже немає місць для відпочинку,а люди взагалі наче вимерли.
На вулицях порожньо. Лише постійний рух машин нагадує,що це місто живе.
Хоча ,як на мене, кожне місто по-свому чарівне,просто через жахливу спеку ми не встигли розгледіти цих чар та краси. Та й до того ж давалась взнаки втома.
День ж закінчився шикарно: ми їхали регіональним потягом(електричка,в котрій ,не як завзвичай по 3, а по 2 м`яких сидіння) ще й безкоштовно:D
Швидше за все,наші обличчя мали настільки змучений вигляд,що нас просто пошкодували.^^
О 5:15 Оля розбудила мене.
«Хто не знає, Оля- шикарнюча,найкоханіша людиночка,яка настільки мене любить,що згодилась витерпіти усі ці 4 дні:D Це мій головний екскурсовод та поводир у непізнаний світ Дніпропетровська. додаю нашу спільну фоточку,зроблену в Дніпрі.
Дякую тобі за все,це було дійсно неймовірно»
Вже розвиднілось,хоча й на вулиці після вчорашнього дощу було досить прохолодно,сонечко не встигло прогріти землю.
Сказати ,що ми швидко зібрались було б
брехнею,адже на електричку ми ледве встигли: двері зачинились буквально одразу після того,як ми зайшли.
Прибувши на перон Запоріжжя ми зрозуміли,що трошки помилились з погодою: надворі
панувала жахлива спека,хоча й передавали дощ,який все ж вирішив понакрапати
ближче до вечора,тоді ,коли вже треба було повертатись назад. Першим закладом для
відвідин ,як нормальні студенти,вибрали Мак Дак.Прогулявшись*(прошкандибавши) проспектом зрозуміли,що дійти туди пішки нам не доля,тож вирішили поїхати одразу на Хортицю.
Ну як одразу.. Одразу після перекусу йогуртом і довгої прогулянки торговим центром Аврора.
До Хортиці можна доїхати 55 маршруткою(6.50грн),але 30 хв. пішаком все ж іти доведеться. Як на мене краще та дешевше дібратись туди тролейбусом №3(проїзд 2 грн) і теж трошки пройтись.
Але навсяк-провсяк – це лише мої припущення,адже я тим маршрутом не добиралась,але якщо вірити місцевій тітонці ,то він десь там проїжджає.
Чесно? Хортиця не справила на мене великого враження.
Добиратись у спеку туди досить важко,далеко,не повсюди(майже ніде) є вказівники.
Стежка до музею проходить через невеличкий сосновий ліс, і ось там якраз дійсно гарно.
Вхід у Хортицю 18 грн –повний,9грн- зі студентським.
Описувати далі не буду,просто прикріплю фотозвіт.
Саме місто-наче частинка СРСР.Так-так і ленін там досі стоїть.
Старі будівлі,майже немає місць для відпочинку,а люди взагалі наче вимерли.
На вулицях порожньо. Лише постійний рух машин нагадує,що це місто живе.
Хоча ,як на мене, кожне місто по-свому чарівне,просто через жахливу спеку ми не встигли розгледіти цих чар та краси. Та й до того ж давалась взнаки втома.
День ж закінчився шикарно: ми їхали регіональним потягом(електричка,в котрій ,не як завзвичай по 3, а по 2 м`яких сидіння) ще й безкоштовно:D
Швидше за все,наші обличчя мали настільки змучений вигляд,що нас просто пошкодували.^^















Коментарі
Дописати коментар